Про Романа Чорненького відомо не так і багато: він депутат Волиньради і він один із тих лікарів-стоматологів, які систематично їздять на Схід безкоштовно лікувати зуби нашим бійцям. Свою дорогу на Схід Роман проторував ще з періоду волонтерства і перших днів війни, яка триває. У волонтерство ж прийшов з Майдану.
Але насправді у нього є ще й інша історія. Він - саме той типовий молодий лікар, який відважився приїхати у невелике волинське містечко торувати собі тут стежку в медицину.
Бо саме з такою мотивацією Роман Чорненький у 2009-му зі Львова вирішив переїхати в смт Цумань на Волині. Кілька місяців молодий стоматолог мав собі за житло ...палату в дитячому відділенні цуманської лікарні, де й працював. І це така дуже банальна історія про лікарів, які стартують з глибинки.
* * *
Сьогодні він депутат Волиньради, керівник Луцького районного осередку партії «Батьківщина» і лікар, який впевнено розвиває уже і свій власний медичний проєкт, маючи приватну стоматологічну клініку в Ківерцях та стоматологічний кабінет у селі Липне. Продовжує працювати і в тій лікарні, в яку прийшов більше 10-ти літ тому. Тепер на Волинь приїхав і його брат, який теж стоматолог.
Як кожній молодій та активній людині, яка бачить банальні (але часом, здається, вічні) проблеми малих містечок чи сіл (як от: є футбольна команда - нема де грати у футбол чи є молодь - нема де їй подітися, є села - нема до них доріг…) йому теж хотілося змін, більше того: пробувати змінити щось самотужки в межах тієї локації, де живеш.
Спочатку, каже Роман Чорненький, його ці бажання привели у волонтерство та громадську активність, потім в політику. За його плечима депутатство у Ківерцівській районній раді. Обласна рада, зазначає лікар, - це інструмент допомагати громадам вирішувати проблеми на трохи іншому рівні.
«Перший» попросив Романа Чорненького розповісти про його про рік роботи у статусі депутата Волинської обласної ради, в рядах фракції «Батьківщина», членом якої він є. Говоримо у стінах його стоматологічної клініки «КаріоДент» у містечку Ківерці. Перш, ніж почати розповідати, він вмикає музику. Каже: так звик і робить це майже автоматично, коли приступає у кабінеті до якоїсь справи.
«Усі операції веду під музику. Найчастіше під Скрябіна чи Степана Гігу», - усміхається.
«Перші місяці жив у палаті дитячого відділення»
- Чому ви приїхали на Волинь? Яким тодішнє селище Цумань запам'ятали?
- Я приїхав у Цумань у 2009-му. На той час я уже закінчив медуніверситет у Львові. Встиг попрацювати у молодшим медбратом і на посаді операційної медсестри у травмпункті. Вдень вчився, вночі - працював.
Певний період допомагав батькові, працював поруч, він у мене теж стоматолог і працює у селі Свірж Перемишлянського району на Львівщині. Інтернатуру проходив теж у Перемишлі, в районній лікарні. Але працювати з батьком це добре, та хотілося набивати руку самостійно, вийти із зони комфорту і почати якусь свою історію уже на відстані від дому, від батьків.
Тому й вирішив їхати працювати за направленням. Саме так опинився в Цумані на Волині, тоді у місцеву лікарню треба був лікар-стоматолог. Сів і поїхав.
Селище - дуже гарне. І це перше, що я подумав, коли його побачив. Люди виявилися приємними. Швидко знайшлися такі, з якими класно було просто поспілкуватися, з якими можна щось організувати. Навколо дуже гарна природа. Я думаю, це одна з фішок цієї громади, і це все треба розвивати.
Перші місяці взагалі жив у палаті дитячого відділення моєї ж лікарні. Тому було не так і просто. Але далі все налагодилося. Згодом тут одружився. Моя дружина, до речі, то моя ж пацієнтка.
Одразу помітив, як багато у громаді дітей. Народжуваність тут досить висока. Так, є багато людей, які їдуть на заробітки, але вони все одно повертаються в Цумань, живуть тут, вкладають кошти у своє господарство і тим самим теж щось змінюють. Один із цуманських гігантів - це деревообробний комбінат, там працює багато людей. Є потужний лісгосп. Децентралізація підштовхнула до закриття Цуманську виправну колонію. Шкода, бо там теж працювало чимало місцевих мешканців і для багатьох із них це стало проблемою, бо втратили втратили робоче місце.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Прийшов у «Батьківщину» в найтяжчий її момент». Андрій Козюра. ІНТЕРВ'Ю
- Як склалося так, що ви вирішили балотуватися у Волиньраду, йти на вибори і пробувати свої сили не тільки на рівні району, а на рівні області? Що вас мотивувало?
- Звичайно, сумніви були. Поштовх дала децентралізація, чесно кажучи. Органи місцевого самоврядування отримували додаткові повноваження і ресурси, а це давало можливість активніше діяти в інтересах громад, допомагати їм на рівні області.
«Громада розвивається, і спорт може стати однією із її перспектив»
- А є таке завдання, яке ви ставили собі як депутат понад усе? От перший і найважливіший пункт?
- Напевне, таки стадіон у Цумані. Це селище має реально класну футбольну команду, має молодь, має вболівальників, але не має добротного стадіону. Це якраз одна з тих ситуацій, яку я помітив, як тільки туди приїхав на роботу лікарем. Уже коли став депутатом Ківерцівської районної ради, дуже хотів допомогти вирішити селищу саме цю проблему.
Місцеві спортсмени є постійними учасниками змагань різних рівнів і майже завжди стають призерами, навіть у більшості завойовують першість. Заради цього варто зробити гарний стадіон. Громада розвивається, і саме спорт може стати однією з її перспектив.
У Цумані є багато підприємців, є велика школа і є стадіон біля школи. Але цей стадіон потребує реконструкції. Нещодавно під час змагань отримали зауваження і від суддів, і від школярів: поле – у незадовільному стані. Прикро це чути, знаючи, наскільки місцеві люди горять футболом.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Основне завдання – максимально ефективно використовувати кошти», – депутат Юрій Ройко
- Як, на вашу думку, можна проблему вирішити?
- Цей проєкт є у переліку об'єктів, які претендують на реконструкцію за кошти Державного фонду регіонального розвитку в 2022 році. Обсяг фінансування сягає 11 мільйонів. Він передбачає велике поле, маленьке поле, стадіон зі штучним покриттям, трибуни…
Якщо проєкт не набере потрібної кількості балів, то ми будемо пробувати рухати цю тему самотужки. Прекрасно розумію і такі перспективи. У нас на область обіцяли виділити 450 млн для об'єктів ДФРР, а виділяють 210. Більшість із них таким чином опиниться «за бортом». Однак я зустрічався із тренерами, з місцевими приватними підприємцями - тими, хто до цієї проблеми небайдужий. Якщо раптом не вдасться отримати фінансування з бюджету, будемо скидатися своїми силами хоча б на покриття. Є вже певні напрацювання у цьому напрямку. Ми не хочемо сидіти і чекати.
Крім того, у школі є секція дзюдо. Традиційно їм допомагаю, бо сам колись займався дзюдо. Долучаюся до поїздок, як можу. Не вистачає спортивних матів, кімоно, от і допомагаю, чим можу. Повірте, для таких дітей готові надати допомогу, хто може, аби тільки вони не втрачали шансів себе зайняти корисною справою і проявити.
Чи це район, чи область, чи мале село, чи велике селище, спорт має завжди розвиватися. У нас з вами у свій час не було гаджетів та інтернетів, ми рухалися, ми шукали, як цікаво провести час на вулиці. Нинішні школярі якщо ніщо не спонукає їх вийти з оселі, сидять у гаджетах. Старшій молоді теж немає чим зайнятися. Їм немає куди піти. Для Цумані, наприклад, ця проблема стоїть дуже гостро.
Я давно намагаюся привернути увагу до життя дітей і молоді у громаді, оскільки невирішеним залишається питання їх зайнятості і проведення дозвілля. Мене хвилює некерованість підлітків, які збираються ватагами і організовують перегони на мотоциклах, мопедах, створюючи такою поведінкою загрозу здоров’ю і життю жителям селища Цумань та навколишніх населених пунктів
Почастішали масові бійки серед молодиків. Попри те, що місцева влада намагається контролювати поведінку в селищі, залучати до охорони громадського порядку військовослужбовців, поліцейських, необхідно подбати і про іншу сторону цих проблем, а саме про зайнятість мешканців селища у вільний час. І тут, повторю, спорт може стати одним із чинників, здатних допомогти у вирішенні цих проблем.
Тому в Цумані має бути спротивний комплекс разом зі стадіоном! Але це дуже складно.
«Позаяк опинилися в цій залі, мусимо чути один одного»
- Чому - «Батьківщина»? Чи не було пропозицій перейти у якийсь новий політичний проект?
- Як би це не звучало банально, але я не звик «міняти коней на переправі». Так склалося, що я в цій команді почав свою депутатську діяльність. З нею і йду, поки ця партія є, поки її принципи співпадають з моїми.
А в сесійній залі ми найперше депутати, обрані волинською громадою. Нас делегували відстоювати інтереси Волині.
Так, політична діяльність важлива, але я переконаний, що позаяк усі ми опинилися у цій залі, то мусимо знаходити консенсус і працювати на розвиток регіону спільно, розуміти і чути один одного. Я – за конструктив і завжди намагаюся знайти порозуміння з колегами, незалежно від того, членами яких фракцій вони є.
- А в чому відчули різницю, коли після сесійної зали райради прийшли в працювати у залу облради?
- Це справді зовсім інший рівень. Треба розуміти, чим живе область загалом, вникати у значно більшу кількість проблем. Це глобальніше і тим складніше.
- Відпрацювали рік облради 8-ї каденції. Що вагомого, на вашу думку, облраді вдалося зробити? Є такі теми, навпроти яких ви б поставили умовні галочки з відміткою «зроблено»?
- Ми найперше реагували на виклики, які перед нами ставив час. Не тільки поточні справи мають вирішувати депутати. А час був такий, який змусив нас оперативно реагувати на ковід, наприклад. Чи так само - на ситуацію з тарифами на газ та електроенергію.
Щодо тарифів, до речі, саме з подачі нашої фракції рада приймала низку важливих звернень. Ми знаємо ситуацію із реальними зарплатами та пенсіями в людей, ми розуміємо, наскільки важко жити, коли всі доходи мусять йти на комунальні платежі.
Я взагалі вважаю, що такі теми, як тарифи мають йти знизу. Чому? Ми всі споживачі. У нас є родини, друзі, знайомі у селах і містах, які щодня стикаються (чи стикнуться) з цією проблемою. Кому, як не нам знати, наскільки це впливає на життя людей. Тому й тиск має йти знизу. Тоді він правильний, він логічний. Політики мають чути голос людей. Це якщо говорити про проблеми. А якщо про відповідальність, то тут уже логічно було б, якби ці питання піднімалися зверху.
З ініціативи фракції приймали звернення про доцільність створення в Україні реабілітаційних центрів для хворих, які перенесли ковід.
Депутати постійно адресують запити і звернення щодо ремонту доріг. І у цьому напрямку чимало зроблено на Волині.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Ми вдосконалюємо управління комунальними закладами», - депутатка Волиньради Ольга Омелько
- Але багато й не зроблено. Один із недавніх ваших запитів стосувався ремонту дороги від села Журавичі до Цумані. Так?
- Так. Це дорога обласного значення. Вона проходить повз урочище Лопатень, через села Сильно і Городище - на Карпилівку, а тоді Цумань.
- Ви просили включити відрізок цього шляху у плани на реконструкцію коштом програми «Велике будівництво». Натомість в ОДА відповіли, що не можуть це зробити, бо йдеться про кошти держбюджету, а їх на цей об'єкт залучати не можна. Що будете робити далі?
- Дорога і справді у поганому стані. Цього місяця там зроблять грейдерування, за можливості висипатимуть її щебнем, щоб хоча б так її «облагородити». Я буду продовжувати писати звернення і добиватися результату. Хай не все одразу, хай частинами, але цю дорогу треба зробити.
«Часто це єдина можливість донести свою проблему до влади»
- З чим до вас ідуть люди найчастіше? Як ви комунікуєте з виборцями?
- Традиційно - це робочі зустрічі. У Цумані всі знають, як мене знайти. Хоч живу я в Луцьку, бо так склалися обставини. Постійно буваю і в Цумані, і в Ківерцях. Звичайно, що часто йдуть з проханням про матеріальну допомогу (лікування, пожежі). Звертаються, коли треба ремонтувати дороги, придбати оргтехніку, встановити освітлення, футбольна форма, м'ячі, колонки акустичні.
Найчастіше бувати у громадах, слухати людей, співпрацювати з керівниками – і використовувати найменші можливості, аби вирішувати сьогодні людські проблеми, - таким мало б бути кредо кожного молодого депутата.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Але він має прийти і вибачитися». Ігор Лех про волинську політику і свою каденцію. ІНТЕРВ’Ю
Я вже згадував, що намагаюся постійно підтримувати молодь, яка займається спортом. Свого часу через серйозну травму я змушений був залишити дзюдо, але до спорту небайдужий. Цьогоріч організовували учням Цуманської школи зустріч з важкоатлеткою, учасницею олімпіади в Пекіні Надією Миронюк, гравцям ФК «Атлетік» допомагав купувати спортінвентар і поїхати на всеукраїнський турнір у Скадовську, звідки вони привезли срібло. Школярам із школи села Берестяне разом з місцевими підприємцями купили автономну акустичну систему: колонку і мікрофони для різних заходів. Шкільні дошки отримали покащівська та олицька школи, незабаром матимуть таку ж у Холоневичах, а липненська школа - інтерактивну дошку. В городищенську школу і будинок школяра в Цумані купував книги для бібліотеки і матеріали для ремонту.
Це якщо згадувати щось із того, що не стосується вирішення ремонтів вулиць, вивезення сміття та інших побутових клопотів, з якими йдуть люди. І слушно, що звертаються, бо для цього і є депутати, щоб комунікувати.
Часто це для них єдина можливість донести свою проблему до влади, сказати про неї.
«Лікар не повинен думати, як звідти поїхати»
- Ви приїхали на Волинь у 2009-му. Вже більше, ніж 10 років ви можете спостерігати, як змінюються ці території. Бачите цей розвиток? Чи все на місці?
- Якщо говорити про Цуманську громаду, то тут якраз все відбувається дуже повільно. Та ж Ківерцівська громада рухається швидше, Олицька - так само.
Десь це можна пояснити. На території громади будується такий важливий об'єкт, як школа в Башликах. Це немалі кошти, а відтак менше залучається на ремонти доріг чи те ж освітлення. Звичайно, за ці роки покращилася інфраструктура. Але молодь як не мала куди подітися, так і не має.
- Ви продовжуєте працювати у тамтешній лікарні. Які труднощі заклад має? Сьогодні дуже гостро стоїть питання утримання громадами своїх медустанов.
- У Цумані збудували нову амбулаторію. Але там є лікарня. І так має бути. Не треба думати, що лікарні не потрібні малим містечкам. Вони мусять бути, бо це вторинна ланка. Тим більше, що колектив там хороший і фахівці хороші.
Проблеми традиційні - з фінансуванням. Не так давно робили перекриття, то скидалися всі громадою: і селищна рада, і підприємці. Лікарня на балансі Цуманської громади і утримувати її непросто. Традиційно є труднощі з кадрами, з молодими спеціалістами.
- Що, на вашу думку, треба зробити, щоб молода людина, як ви свого часу, приїхала у невеличке містечко чи селище і там лишилася працювати у лікарні чи в амбулаторії?
- У першу чергу дати їй житло. Я через це пройшов, я знаю: це дійсно дуже важко. Я не жаліюся, ні. У мене був чудовий колектив, все гарно склалося. Але коли молодий лікар приїжджає в глибинку, він не повинен думати, як звідти поїхати.
- Як ви вважаєте, має обласна рада можливості хоча б частково долучатися до вирішення проблеми?
- Дофінансування, думаю, під силу обласному бюджету. Але це мав би проект, ініціатива якого йде знизу, й участь у фінансуванні тут мали б брати всі. Найперше, громада. Будь-що ми робимо з громадою, я прошу долучатися людей, хоча б на якусь посильну частку, бо це правильно, тоді результат більше цінується.
він не повинен думати, як звідти поїхати»
«Є обов’язок бути на передовій. А є й волонтерський… Він теж важливий»
- Ви прийшли в політику з волонтерства. Розкажіть, як воно починалося.
- Та звично починалося – з Майдану. Тоді для багатьох людей події на Майдані, під час Революції гідності, змушували кидати все і допомагати людям, які стояли там. І в Цумані так само кинулися на допомогу.
Спершу я був на Майдані. Потім взявся сам їздити і возити туди продукти. Далі підключилися хлопці, і ми почали возити допомогу більш систематично. Коли почалася війна, стало зрозуміло, що це треба продовжувати. У Цумані ми відразу зібрали, що могли: люди приносили продукти, теплий одяг, взуття… Тоді вперше я поїхав на Схід однією машиною.
Повернувся – почали гуртуватися з іншими хлопцями. Священники приєдналися до волонтерства, почали теж збирати продукти, одяг, кошти. Перед поїздками в АТО, за два-три дні, ми їхали в Хмельницький, скупляли на місцевому ринку все необхідне, тоді вже берци, спецодяг, бронежилети. Їздили не тільки до цуманських хлопців, які були в зоні бойових дій, заїжджали загалом до волинян, допомагали і львівським хлопцям. Раз в місяць ми були на Сході, і так тривало перших два-три роки війни.
- Ми розмовляємо буквально напередодні поїздки волинських стоматологів на Схід. Там, у Карлівці під Донецьком, ви вже не один рік разом з колегами безкоштовно лікуєте тих, хто воює. Хто організовує ці поїздки і як ви опинилися серед цих людей?
- Є таке село Карлівка на Донеччині. Асоціація імплантологів Україном на чолі з Мироном Угрином там допомагає військовим. Саме Мирон Миронович організував цю роботу. Асоціація знайшла у Карлівці приміщення, там поставили стоматологічне обладнання, а допомагали в цьому стоматологи з усієї України. Щось діставали за кордоном, якісь матеріали купували стоматологи і привозили – по-різному. Так під Донецьком створили центр надання безкоштовної стоматологічної допомоги військовим «Тризуб-дентал».
Там є кілька автівок, які переобладнанні під стоматкабінети, що дає змогу їздити на виїзди і лікувати військових безпосередньо на місцях їх перебування. Є добре обладнана операційна на колесах. Є будинок, в якому і кімнати зі стоматобладнанням, і кухня, і місце, де можна переночувати. Його легко впізнати на фотографіях з Карлівки, бо там вивіска «#Домік», думаю, ви її бачили.
Фото з фейсбуку Романа Чорненького
Щоразу для цієї роботи приїздять групи лікарів з різних куточків України. Зробили гарну операційну, там лікують зуби, імплантують. Не завжди ми виїжджаємо до бійців. Іноді вони приїздять у Карлівку.
Я з колегами їжджу на Схід уже допомагати як стоматолог, а не тільки як волонтер, з 2018-го. Тут, на Волині, ці поїздки організовує хірург-стоматолог Антон Василюк. Традиційно перед поїздкою, коли у Карлівку випадає їхати волинянам, він звертається до колег із осередку Асоціації імплантологів, хто хоче – той зголошується. Ми так само завжди веземо туди якісь матеріали, інструменти – допомагаємо ще й цим, а всю роботу виконуємо безкоштовно. Харчуємося теж своїм коштом. Цього разу в такій поїздці нас було дев’ятеро.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Луцькі стоматологи знову вирушили на передову, аби безплатно пролікувати бійців
- Чому ви це робите? Чому це вам важливо?
- Чому я це роблю? У кожного своя служба… Є обов’язок бути там, на передовій, і захищати Україну. А є й волонтерський обов’язок. Він теж важливий.
- А про що думаєте, коли їдете в автівці, але десь на Донеччині?
- Я розумію, про що ви. (пауза) ...Мені здається, що у них трохи час зупинився. Це ж уже стільки різних поїздок: і в машинах ми ночували, і в наметах, навіть у дитячому садочку якось, котрий не працював. Мене завжди дивує одне: вони часто кажуть, що ми, західняки, тут такі-сякі, натомість там навколо – якась суцільна байдужість і багато де просто безгосподарність. Ми ж спілкуємося з місцевими, коли там буваємо. Навіть таке було, що заїхали не туди. Йде мужчина і каже нам: «Хлопці, а чого ви сюди заїхали? Це вже не ваші позиції». А це зима, розвертаємося - бус загруз… По-різному складається, але щоразу відчуття того, що ці регіони живуть іншим життям, а дуже хотілося б, аби ми жили в одному темпі.
- Яку історію з тих поїздок ви запам’ятали назавжди?
- То був Старобєльськ. Ми ночували в колишньому корівнику. їхали з волонтерською допомогою до наших хлопців. І… я ніколи не забуду смак того горохового пюре, яке я там їв. Просто хлопці наварили гороху. Без масла, без нічого. Всі голодні. Навколо - самі знаєте що. Цей корівник і ...горох який такий смачний. От я вам кажу, а тим часом просто смак відчуваю.
Або як ми їхали до львівських хлопців через якесь селище вночі з виключеними фарами.
Вражає, коли заходиш десь до хлопців: ліс, бліндажі, а в них там раптом – і церква, і їдальня…
Але за стільки років у мене немає ні одного волонтерського посвідчення.
Це принципово.
під час чергової поїздки стоматологів у Карлівку
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото з архіву автора та Інни МАКСИМЧУК
На правах реклами
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
