Прямий ефір «Луцького радіо»

Майже як світязькі: колишній поліцейський торгує в Луцьку пончиками

Майже як світязькі: колишній поліцейський торгує в Луцьку пончиками

«Я схожий на пірата? Я надіюсь! Так? Клааас», – чоловік натягує на голову чорну пекарську бандану.

«Боцман, мнє до смєрті надаєл капітан. Хватіт єму камандавать!» – кидає жартами кудись за барну стійку.

Але ні, він не жартує. Йому справді набридло бути підлеглим, тож віднедавна «капітан» – він. А його «корабель» – міні-пекарня «Пончик Express», де готують запашні пончики. Майже такі, як на Світязі. Тільки втричі дешевші.

Володимиру Окладному 39 років. Ще зовсім недавно він був поліцейським. Зараз же поліцейську форму змінив на пекарську. Протоколи – на звіти для податкової. Київ – на Луцьк.

600 пончиків за годину: як смажити смаколики і пити каву

«Як добре, що ми його вчора помили», – жартує Володимир, вказуючи на апарат для приготування пончиків.

У нього потрібно помістити тісто, а далі він справляється сам: смажить пончик з однієї сторони, за допомогою лопатки перевертає на іншу, готовий смаколик «викидає» на тацю.

Цей процес чоловік називає міні-шоу.

«Апарат сам собі працює. Можна піти випити кави і одним оком наглядати за ним. Якість продукції більш стабільна, ніж коли смажиш вручну. Нема недосмажених чи пересмажених пончиків», – розповідає підприємець.

За годину апарат може насмажити близько 600 пончиків. Це за максимальної швидкості приготування. Можна встановлювати й меншу – 350 чи 300 пончиків за годину.

Тісто Володимир замішує власноруч.

«Великої різниці від світязьких пончиків нема. У нас вони менш засмажені, тому смак, може, трішки відрізняється. І в нас обладнання робить посередині пончика дірочку, а на Світязі вони без дірочок», – каже Володимир.

З цього апарата, власне, все й почалось. Бо чоловік одного дня щось шукав на ОLX, а натрапив на цю техніку. Тоді й вирішив зайнятись пончиковим бізнесом.

Усе в міні-пекарні готується за рецептами дружини Володимира – Вікторії

Молодь не знає, що таке пончики

«Дайте два наркомани», – так клієнти називають пончики з маком.

Їх купують найбільше. Є ще звичайні, без начинки. Або із цукровою глазуррю зверху, ці більше полюбляють діти.

Володимир Окладний каже, що обрав пончики тому, що в Луцьку ніхто не робить нічого подібного, тож конкурентів у нього нема. Мовляв, ходять якісь жіночки по базарі з пиріжками, але це зовсім не той рівень.

Крім того, для запуску справи потрібен був відносно невеликий стартовий капітал – близько 4 тисяч доларів. Та й собівартість продукції не висока. Якщо продавати багато пончиків, можна непогано заробляти.

Кафе-міні-пекарня Володимира Окладного

«Не можу сказати, що попит великий, бо ми не так давно відкрились. Люди ще про нас не знають. До того ж багато дівчат реально бояться набрати зайву вагу», – каже підприємець.

Щотижня купують по-різному. На це впливає і розташування закладу. Він – на Варшавському ринку. Тут найбільше людей з п’ятниці по неділю, в інші дні – «тиша».

«Старше покоління знає, що таке пончики. Особливо, хто в Росії навчався. Вже кілька разів люди заходили і казали: «Вони як в Пітері!» Молодші проходять повз. Вони знають, що таке донати. Заходять іноді й кажуть: «А по скільки донати?» Я кажу: «По 4 гривні». Вони здивовано дивляться: «Ви що, серйозно?» Мінімальна ціна таких в «АТБ» – 17 гривень. Але ті більші», – ділиться Володимир.

Пончики з глазуррю, які нагадують американські донати

«Часто запитують, чи є шаурма. Я кажу: «Справа від мене – шаурма, зліва – шаурма. Ви що, прикалуєтесь?» – обурюється Володимир.

Натомість у міні-пекарні є паніні, морозиво, кава, чай та глінтвейн. Найбільше прибутків приносить паніні. Воно за 35 гривень, а це ціна 8-ми пончиків.

«Є такий вислів: робити, як для себе. Я вважаю, що неправильно робити, як для себе. Собі на кухні ви можете зробити як завгодно», – вважає чоловік.

Каже, що якості продукції приділяє багато уваги, хоча для базару це й не дуже підходить. Мовляв, люди шукають щось дешевше.

Читайте також: Лучанин заробляє на годинниках із вінілових платівок. Історія успіху Максима Кузьмінчука

Апарат для смаження пончиків

Коли вперше побачив звіт для податкової, хотілось вбивати

Запустити свою справу Володимиру Окладному допоміг центр зайнятості. Там чоловік ходив на курси підприємництва, а потім отримав від установи виплату для стартапу. Каже, що тривали курси недовго – довше чекав, коли вони врешті почнуться. Але були корисними.

«Якщо ти ніколи не займався бізнесом, то за короткий час не зможеш у всьому розібратися», – розповідає підприємець.

Зізнається: бізнес-план писав із дружиною.

«У будь-якому бізнес-плані найважче спрогнозувати попит на твою продукцію. Є певні методики розрахунку, але вони більше підходять для промислових товарів. А от як можна передбачити, скільки людей зайде в твою кав’ярню? Ми прикинули мінімальну кількість людей, виходячи з трафіку в цій частині міста», – ділиться досвідом.

З різними питаннями допомагає чоловік, у якого Володимир купив апарат для смаження пончиків, та спеціаліст, що в центрі зайнятості відповідає за підтримку стартапів.

З документами для податкової допомагає справитися знайома.

«Коли я відкрив цей звіт вперше, хотілось просто когось вбити. Це просто знущання. Самому зрозуміти, як його заповнювати, абсолютно неможливо. Треба заповнювати ті мікроклітини. А якщо в людини зір не дуже хороший, що їй робити?» – обурюється

Проте у запуску своєї справи це було не найважчим. Найважче було нервовій системі, бо перші два тижні Володимир практично не спав. Приходив з роботи, закривав очі, але навіть вночі був на роботі:

«Бували дні, коли до мене майже ніхто не заходив. Коли це один день, то ще півбіди. А коли два, три дні, нервуєшся, бо не розумієш, чому так відбувається».

Щодня смажать різну кількість пончиків – залежно від попиту. Фото з архіву Володимира Окладного

Мені казали: «Ти думаєш, що через вибори будуть менше пити кави?»

«От знав, що ви це запитаєте», – це про поради бізнесменам-початківцям.

Володимир не сказав ні слова про віру в себе чи літературу для стартаперів. Його поради приземлені і чіткі.

Найперше він радить критично оцінювати свої цілі. Надіятися на краще, але розраховувати на гірше. Мати гроші, щоб прожити мінімімум півроку на випадок, якщо справа йтиме погано і не приноситиме прибутків.

«Треба прорахувати три сценарії: дуже поганий, середній і хороший. За дуже поганим сценарієм, ви працюватимете в мінус. Середній передбачає вихід в нуль, хороший – заробіток», – каже підприємець.

Радить також оцінювати ризики. Каже, що в умовах війни у будь-який день може статись що завгодно.

«Я розумів, що це буде важкий рік. Мені казали: «Ти думаєш, що через вибори будуть менше пити кави?» Так, через це також. Це може звучати парадоксально, але це так і є. Кияни теж думали, що Майдан ніяк не позначиться на їхніх ресторанах, розміщених в інших частинах міста», – розповідає.

Він не радить розпочинати бізнес у 2019 році. Пояснює: через вибори, президентські та парламентські. Мовляв, коли вибори, вся економічна діяльність країни затухає. Це починається із великого бізнесу і доходить до пересічних людей.

Читайте також: Одягає світ у луцькі вишиванки. Історія успіху Романа Понікарука

«Не знаю, як у Луцьку працюють патрульні»

«Може, таки скуштуєте пончика?»

«Дякую, але мені не можна солодкого»

«Чому? Ви не можете зупинитися?»

Володимир – добрий. Хоча сам запевняє: робота в поліції зробила його жорстокішим.

3 роки він працював патрульним у Києві, 3 місяці – у Луцьку. Ще раніше - в автомобільному бізнесі, займався розвитком дилерської мережі.

«У мене була така позиція: якщо не пішов на війну, йди в поліцію. Це теж була свого роду війна. Ці речі, звісно, не можна порівнювати. Але у мене були колеги, які служили в АТО. Вони казали, що там легше. Бо там все просто: з одного боку свої, з іншого – чужі. А тут відкриєш двері в під’їзд і не знаєш, що тебе там чекає, – каже Володимир. – Ставлення людей один до одного бажає кращого, а тим паче ставлення людей до поліції».

З поліції пішов через втому. Організм не витримав тяжкого графіка. Гірше почуватися почав на другий рік роботи, а на третій вирішив: досить.

«Я взагалі не знаю, як в Луцьку працюють патрульні. Тут в рази важче, ніж в Києві, через ставлення керівництва. У мене служба у Луцьку розпочалась із того, що мене посадили в будку на в’їзді на територію управління. Я в перший день зрозумів, куди потрапив, тому що якщо заїжджав якийсь начальник, я в першу чергу мав встати і віддати йому честь. Це просто мегафетиш всього керівництва волинського управління патрульної поліції», – розповідає чоловік. Додає, що якщо не віддавав честь, відразу розпочиналися проблеми.

Наприклад, у нього забрали стілець, щоб не сидів на посту. У Києві, каже, такого нема.

Негативні спогади зринають один за одним. Вочевидь, зачепило його неабияк. 

«Машини – це просто жах. Не ремонтуються. Вони скручені саморізами, мало не скотчем склеєні. А в начальника у кабінеті панель 4К. Питання: йому це потрібно? Для чого?» – у голосі Володимира все більше відчувається агресія. 

Пригадує й зворушливі миті: коли люди зі слізьми на очах дякували за чудову роботу. Розказує ці історії, а мені здається, що і в нього зараз потече по щоці сльоза...

Згодом переключається на свою міні-пекарню. Каже, що міг би більше заробляти, продаючи пиво чи горілку, але принципово не хоче. На нетверезих людей надивився, коли був у поліції, адже більшість викликів були пов’язані з алкоголіками чи наркоманами. 

«Коли до пекарні іде людина, я заздалегідь знаю, що вона куплятиме»

«До мене час від часу заходять привиди минулого»

«Які-які привиди?»

Володимир усміхається. Пояснює, що раніше на місці пекарні була «пивнуха». Її постійні клієнти періодично заходять у пекарню. За звичкою. Саме їх Володимир нарік «привидами». Це переважно чоловіки.

«Він заходить і нічого не каже. Просто відчиняє двері і починається дійство, – Володимир показує чоловіка, який хитається. – Кажу: «Доброго дня! Щось шукаєте?» А він жде, коли звідкись вигляне чарівна пляшечка: «Так, так, я тут, забери мене, дружище! Як я тебе чекала!»

Володимир каже це, змінюючи голос. Він з легкістю міг би підробляти в театрі.

Усіх у своєму закладі Володимир зустрічає усмішкою

Коли він вперше побачив такого «привида» і цей блукаючий погляд, не зрозумів, що відбувається. Потім продавчиня підказала, що люди шукають пиво.

«Коли такі наближаються, я кажу: споримо, що це привид минулого. У 95 % випадків я правий. Я в поліції навчився «бачити» людей. Коли до моєї пекарні іде будь-яка людина, я часто здогадуюсь, що вона куплятиме», – усміхається підприємець.

Батьки «закинули» в Луцьк, коли вибухнув Чорнобиль

«Як ви потрапили в Луцьк?»

«Закрив очі і пальцем у карту тицьнув. Потрапив на Луцьк. Ну добре, сказав тоді, їдемо в Луцьк».

Жартує. Бо насправді в Луцьку жили його дід та бабуся. Він часто до них приїжджав погостювати. Подобалося тут.

«Коли я мав іти у перший клас, якраз вибухнула Чорнобильська АЕС. Батьки мене подалі від Києва закинули, тому в перший клас я пішов у Луцьку. Хоча народився і все життя прожив у Києві», – розповідає Володимир.

У патрульну поліцію в Луцьк він перевівся в березні минулого року. Щоб бути ближче до дружини, яка на рік раніше переїхала сюди через роботу.

Каже, що Київ став тиснути на нього. У місті ставало все більше людей, машин, шуму. Все більше стресу. Не те, що в Луцьку: життя спокійніше і більш розмірене.

«Маленький нюансик: бабуся з дідусем залишили мені квартиру в Луцьку», – сміється.

Зі слів Володимира, люди в цьому місті інші:

«Вже через 5 хвилин розмови з ними здається, що ви знайомі дуже давно».


P.S. Володимир каже, що за три роки служби в поліції було багато історій, про які він хотів би розповісти людям. Періодично у нього виникають думки створити свою сторінку у Фейсбуці, аби описувати там пережите. Одну з таких розповів і мені. Майже по секрету.

«Це було в Києві. Нас викликали, бо в квартирі голосно гавкав собака. Коли ми приїхали, побачили біля дверей плями крові. А за дверима собака просто розривався!
 
Ми дзвонили, але ніхто не відкривав. Відкрили їх самі, собаку загнали в туалет. Пішли за плямами крові і знайшли на ліжку чоловіка. Він був весь у крові. Його розтерзав собака.
 
Це була настільки зруйноване житло. У дверях були щілини. Ми боялись, що пес крізь них пролізе. В коридорі, на кухні шпалери зі стін звисали… А в сусідній кімнаті був шикарний ремонт, плазмовий телевізор…
 
Ми викликали швидку та слідчо-оперативну групу. Коли медики забирали юнака, його стан був критичний. Здається, він пережив клінічну смерть. Але вижив.
 
На столі були документи на авто. Самого авто не було. Потерпілий сказав, що його забрав син власника квартири, а на нього «натравив» пса.
 
Ми набрали головного диспетчера і повідомили його, що зникла отака-то машина. Він відмовився приймати дані і оголошувати авто у розшук…
 
Закінчилось це тим, що через дві години хлопець, який забрав машину, на виїзді з Києва влетів у стовп. Він був п’яний, їхав зі своєю дівчиною. Від них майже нічого не залишилось. А собаку потім ми ще бачили на районі. З цим власником квартири, син якого загинув».
 

Текст та фото: Наталя ХВЕСИК


Читайте також: 30 секунд на шедевр. Як лучанка заробляє на зліпках з гіпсу


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Показати коментарі (1)
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Показали відеозвіт, як будують ЖК «Струмочок»
Наступна новина Екс-поліцейського, через якого загинули двоє людей, не випустили з-під варти
Останні новини
Схожі новини