Прямий ефір «Луцького радіо»

Одягає світ у луцькі вишиванки. Історія успіху Романа Понікарука

Одягає світ у луцькі вишиванки. Історія успіху Романа Понікарука
Бізнесмен Роман Понікарук

Свій бізнес Роман Понікарук заснував у період Революції Гідності. Знайомі дивились на нього, як на божевільного. Казали: «Ти що робиш? Криза!»

Але він ризикнув. Починав із інтернет-магазину, де продавав вишиванки різних виробників. Близько трьох років тому відкрив у Луцьку своє швейне підприємство.

Там виготовляють постіль і вишитий одяг – сорочки, сукні, спідниці, футболки та светри. Речі продаються під брендом «УкрГламур». 

Власниками цих речей стають не тільки українці. Жителі різних континентів світу теж купують луцькі вишиванки на американських сайтах Etsy та Amazon.

Пішов фотографуватись і … відкрив свій інтернет-магазин

Роману 29 років. Його історія як підприємця почалась 8 років тому. Після університету він влаштувався на роботу у відділ продажів на маркетплейсі Prom.ua. Це платформа, де підприємці створюють інтернет-магазини чи розміщують товари у загальному каталозі.

«Перший місяць я був кращим серед стажерів, другий місяць – кращий працівник на офісі, а на третій… звільнився. З директором не поладив, бо відкрив свій інтернет-магазин, де продавав вишиванки», – каже бізнесмен.

Чому зайнявся саме вишиванками? Це сталось випадково. Офіс, де сиділи «продажники», був на другому поверсі, а на четвертому працювало підприємство, яке виробляло вишиванки.

Одного дня до «продажників» зайшли представники тої компанії. Шукали моделей для зйомок.

«Зайшли хлопці і спитали, хто хоче сфотографуватись у вишиванках. А це треба було просто біля стіни у сорочці стати. Всі почали казати: «Рома, йди». Вговорили мене. Пішов», – пригадує чоловік.

На розмову Роман приходить у спортивному костюмі. Бо спорт – одна з речей, які його надихають

Після цих зйомок він вирішив: треба спробувати торгувати вишиванками. Попросив на виробництві кілька фотографій сорочок, «закинув» на Prom.ua.

«Наступного дня о 12 ночі якась дівчина замовила відразу три штуки. Я подумав: «Вау, оце прикол». Так я почав продавати вишиванки. З часом я відкрив свій інтернет-магазин. Спочатку сидів вдома, приймав дзвінки, давав заявки на виробництво, відправляв замовлення «Новою поштою». Так було протягом року. Потім я відкрив свій офіс. Взяв на роботу менеджера. Мав склад 18 квадратів», – розповідає Роман Понікарук.

Революція Гідності зумовила величезний попит на вишиванки: на виробництвах не встигали виконувати замовлення. Роман продавав товари восьми постачальників з різних областей України. Так було близько двох років.

В якийсь момент чоловік зрозумів: треба розвиватись.

Читайте також: 30 секунд на шедевр. Як лучанка заробляє на зліпках з гіпсу

«Не мав ні знань, ні людей, ні приміщення. Думав: «Якось розберусь»

У серпні 2016 року Романа перестали влаштовувати постачання вишиванок. Він вирішив, що треба відкрити своє виробництво. Восени поїхав на швейну виставку в Київ, де заплатив завдаток за вишивальну машинку.

«Взявся за виробництво, не розуміючи, що це таке і що з цього може вийти. Не мав ні людей, ні знань, ні місця під оренду. Взагалі нічого не було. Їхав на виставку і думав: «Якось розберусь», – каже.

Розібрався. На машинку необхідно було майже 30 тисяч доларів. Частину суми на техніку зібрав сам, решту взяв у кредит. Мав можливість взяти грошей у батька, але було багато запитань: для чого? Тому викручувався сам.

Вишивальна машинка за 30 тисяч доларів

Тато Романа був підприємцем. У Ратному, звідки він родом, торгував борошном, цукром тощо. 

«У мене батьки звикли заробляти гроші працею. У них бізнес був більше пов’язаний із фізичною працею. Тому покійний батько дуже гордився мною. Він був дуже здивований, як таке можливо – поїхав у Луцьк і заробляє гроші. А я продавав вишиванку за вишиванкою і приносив гроші, – каже Роман. – Треба спершу попрацювати, щоб потім сидіти в кафе і давати інтерв’ю. Але я не вважаю, що треба працювати 15 годин на добу».

Підприємець довго шукав приміщення для виробництва. Знайшов на околиці міста. Було воно у жахливому стані. У ньому сиділа жінка і шила одяг на замовлення.

Роман зробив там ремонт, а швачку взяв до себе на роботу. З нею він і почав складати план, як рухатись далі. З її допомогою купив решту обладнання, нитки, тканини…

«Спершу робили багато продукції, яка не продавалась»

Одного дня прийшов, оглянув все куплене і подумав: «А що далі?»

Шукав людей. Це теж виявилось непростим завданням, бо досвідчених майстрів «забирає» Європа. Приходили швачки – навчали їх вишивати на машинці.

Спершу Роман не міг взяти на роботу багато людей, бо не мав великого обороту.

Тому багато операцій виконувала одна людина – технолог. Зараз за кожен напрямок відповідає окрема людина. Колектив збільшився.

Всі – жінки. З ними, каже Роман, йому працювати легше.

Робота на виробництві у розпалі

Зарплату отримують від виробітку. Зазвичай, якщо приходять нові люди і в них виходить, то залишаються. Так само у відділі продажів.

«Спочатку ми робили багато продукції, яка не продавалась, тому що у нас не було дизайнера. Ми з технологом створювали візерунки, обирали кольори, вишивали і тоді дивились: продається чи ні. Деякі речі довго лежали на складі… Зараз робимо по максимуму круті речі», – каже Роман.

Ідеї дизайнів черпали зі старих журналів та книг, додаючи щось своє. Зараз візерунками займається дизайнер. Малює їх на аркушах формату А4. Потім підбирає моделі одягу, на яких візерунки вдало виглядали б.

Тоді переводить зображення у програму для вишивальної машинки. Підбирає відповідні кольори ниток. Далі машинка наносить візерунки на тканину. 

На підприємстві весь одяг виготовляється від початку до кінця: починаючи від крою і закінчуючи вишивкою. 

Без вишивки виробляють тільки комплекти постільної білизни. До неї у Романа особлива любов. Постіль із льону, тож приємна на дотик. Взимку зігріває, влітку дає відчуття прохолоди. 

Тільки через два роки після запуску виробництва підприємець реально зрозумів, як правильно організувати процес, які моделі краще продаються…

«Вчився на помилках. По іншому не навчишся. Щоб чогось досягнути, треба кілька разів впасти», – зауважує.

Вишиванки з нової колекції від «УкрГламуру». Фото з архіву бізнесмена

В Україні вишиванки продають за 2 тисячі гривень, за кордоном – за 200 доларів

Роман каже, що йому найкраще вдається продавати товар. Переконаний: якщо зробити чудову річ і правильно її розрекламувати, вона точно приноситиме дохід.

Весь одяг продається онлайн. Фізичних точок ніде нема. Щоправда, є замовники, які скуповують оптом частину товару.

Коштують вишиванки від 500 до 3000 гривень. Лляна постіль дорожча – близько 5 тисяч гривень.

«Сукні, які в Україні продаємо за 2 тисячі гривень, на Etsy та Amazon можна продати за 200-300 доларів. Все більше виходимо на європейський ринок. Не кожен українець може придбати за 200 доларів плаття. У нас такі речі в основному купують європейці – у столичних шоурумах. Весь світ дуже цінує українські вишиванки», – розповідає бізнесмен.

Він пояснює, що відкривати магазин в Луцьку йому нецікаво, оскільки дуже малий відсоток лучан є його клієнтами. Більшість вишиванок купують кияни та жителі інших великих міст країни.

Якщо Роман бачить, що на виробництві щось пішло не так – просить переробити

«Львів не дуже купує, бо він насичений вишиванками. Вони там на кожному кроці. Я був на ринку в Яремчі. Був в шоці, скільки там вишиванок – у нас стільки асортименту нема на сайті! Вони дешеві, бо там використовують дешеву тканину. Ми використовуємо якісні натуральні тканини», – зауважує.

Більшість одягу від «УкрГламуру» виготовлені з льону та бавовни, светри з трикотажу. Тканини купляють в Італії, Білорусі, Україні, Туреччині, нитки – в Німеччині і Польщі.

«У мене завдання – робити тільки якісні речі. Якщо я прийду і побачу неправильний шов – перероблюють. За якістю дуже стежу, бо ми позиціонуємо себе як бренд і хочемо робити речі, які любитимуть не тільки українці, а увесь світ. Кожна людина має місію. Я думаю, що моя місія – робити людей красивішими та щасливішими», – вважає Роман.

Зараз у Романа Понікарука дві вишивальні машинки
Машинка сама наносить вишивку за схемою, яку їй «доручили» 

«Люди наїлись червоно-чорними вишиванками»

Протягом року є сезони, коли вишиванки купують найбільше. Навесні більший попит на дитячі – до свята останнього дзвоника. До Дня вишиванки чи Дня Незалежності – на речі для дорослих.

Загалом вишиванки купують з весни до осені, взимку зростають продажі светрів з вишивкою.

«Олені оленями, але вони актуальні тільки до Різдва. Тому ми маємо різні візерунки светрів», – каже Роман.

Светри від «УкрГламуру». Фото з архіву бізнесмена

Додає, що з роками клієнти стають вибагливішими. Вже не можна пошити щось таке, що люди можуть купити на ринку. Треба робити особливі речі.

«Люди наїлись червоно-чорних, синьо-блакитних моделей. Їм хочеться чогось нового. Щороку популярні інші кольори. Те, що продавалось три роки тому, зараз не продається. Зараз є дуже круті моделі. Якби ми їх показали років 10 тому, це було б щось дике», – на обличчі бізнесмена усмішка.

Зізнається: сам має вісім вишиванок. Одягає їх на різні святкові дні та сімейні свята.

«Можу собі дозволити, – жартує. – А от дружина вишиванок майже не носить. Я її за це трохи сварю».

У планах Романа – виробництво жіночих плащів та жакетів з вишивкою. А ще він хоче придбати в’язальне обладнання, щоб робити светри та шапки.

«Мені легше вести бізнес, ніж тим, хто починав у 90-х»

«Я вважаю, що мені легше бізнес вести, ніж бізнесменам, які почали у 90-х. Тому що тоді було кілька важелів – і гроші капали. Зараз все змінилось. Тим, хто відкрив справу в наш час і зумів пристосуватись до умов ринку, легше, ніж тим, хто не може перелаштуватись з 90-х», – переконаний підприємець.

Початківцям у бізнесі він радить не боятись ризикувати, запитувати порад у досвідчених та постійно розвиватись.

«Я постійно навчаюсь, читаю корисні книги про бізнес. Якщо мої викладачі будуть це читати, то вони дуже здивуються, бо в університеті я не любив читати ту літературу, яку вони давали», – усміхається Роман. – І в школі мене вчителі не любили. Я був дуже вредний. З характером. У мене завжди була своя думка, мені було тяжко щось нав’язати».

Роман Понікарук радить прочитати книги «Багатий тато, бідний тато» та «Сім навиків високоефективних людей». Зараз він читає книги відомого українського підприємця та бізнес-консультанта Олександра Висоцького.

Показує перелік книг у телефоні, які наступні на черзі. «Магія 5 ранку», «Доставляючи щастя», «Ніколи не їжте наодинці»...

Електронний формат любить більше, бо може відкрити будь-яку книгу в будь-яку вільну хвилину.

«Знання без дії нічого не варті. Можна прочитати багато книг, але якщо нічого не робити, результату від них не буде. Якщо дерево не посадити, воно не виросте», – підсумовує.

Текст та фото: Наталя ХВЕСИК

Передрук заборонений.


Читайте також: Лучанин заробляє на годинниках із вінілових платівок. Історія успіху Максима Кузьмінчука


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина В квартирах – спека: лучани скаржаться на гарячі батареї
Наступна новина Без GPS та вогнегасників: розповіли про порушення, які знайшли у луцьких маршрутках
Останні новини
Схожі новини