«Московський патріархат повинен називатися РПЦвУ», – єпископ Матфей. ІНТЕРВ’Ю

«Московський патріархат повинен називатися РПЦвУ», – єпископ Матфей. ІНТЕРВ’Ю
Керуючий Володимир-Волинською єпархією, єпископ Матфей

Початок повномасштабного вторгнення росії на наші землі змусив українців з новою силою заговорити про долю Української православної церкви Московського патріархату – фактично філіалу російської православної церкви в нашій державі.

Перехід парафій у ПЦУ (Православну церкву України) відбувається, однак не в тому темпі, який можна було б назвати стрімким.

Про те, яка роль церкви у війні, а також що держава може зробити для вирішення питання – розмова з керуючим Володимир-Волинською єпархією ПЦУ, єпископом Матфеєм.

«30 років пропаганди не дають священникам йти з Московського патріархату»

– З 24 лютого цього року скільки парафій перейшло з Московського патріархату до вашої єпархії?

– У першу чергу потрібно розуміти, що наша єпархія займає лише третину Волинської області, навіть не половину. Тому це не така велика кількість, як в інших єпархій. Але до початку повномасштабної війни росії проти України у нас налічувалося 130 парафій. Зараз шість громад виявили бажання приєднатися до Православної церкви України, чому я дав благословення. І процес триває. Проте напрочуд важко.

У Московському патріархаті лишаються ті, хто не до кінця розуміє, що це означає. Але, якщо ти з’єднаний зі своїм священноначалієм, поминаєш його, молишся за нього, ти підтримуєш всі його дії.

Неважливо, поминаєш ти патріарха кіріла чи ні, але поминає твій глава київської митрополії РПЦвУ Онуфрій, тобто поминає вся церква. Це принцип такий: є поминання – значить, уся церква приєднується.

– Зараз багато розмов про те, що в церквах припиняють поминати кіріла.

– Це розмови. Розмови просто. Бо спочатку ми декларуємо наміри, а потім успішно їх не виконуємо.

Наприклад, були збори духовенства Володимир-Волинської єпархії Московського патріархату ще на початку повномасштабної війни. Зібралися благочинні, намісники монастирів, настоятелі кафедральних соборів, проректори навчальних закладів. Говорили про те, що робити, коли напала росія. Вирішили припинити поминати кіріла.

Це прекрасно. Дай Боже. Але на тих же зборах говорили, щоб митрополит Онуфрій просив у патріарха кіріла дати автокефалію. Це дисонанс: і духовний, і психічний. Автокефалію від кривавого кіріла, який своїми заявами підтримує кривавого путіна?

Ви подивіться на їхній герб – оту двоголову курку. Одна голова – це путін, інша – кіріл. Отак і йде російська православна церква в тандемі з владою. І разом з тим підтримує війну та знищення України.

Пропаганда Московського патріархату ведеться не вісім років, коли вже безпосередньо триває війна, і точно не з часу отримання Томосу Православною церквою України.

Московський патріархат ніколи не випустять з орбіти Москви. Путін у своєму нічному зверненні про початок «спецоперації», а фактично війни проти України, одним з пунктів назвав те, що тут нібито утискається УПЦ МП.

Чому вони так тримаються за Московський патріархат? Бо це можливість говорити про свою тисячолітню історію. Але Київська Русь і росія – це як свиня і морська свинка: назви схожі, але по суті своїй дуже різні речі.

В Україні – коріння. Київ – другий Єрусалим. Апостол Андрій проповідував на київських пагорбах, плив по Дніпру і сказав: «Бачите гори оці? Яка на горах цих возсія благодать Божа, і має бути город великий, і багато церков Бог воздвигне». Це літопис, Нестор Літописець сказав. Так, історики дискутують: можливо переписано, можливо перекручено. Але коли Київ вже золотоверхий був, на місці москви жаби квакали. Це цивілізаційна боротьба.

Кривавий кіріл сам каже, що не відпустить УПЦ МП, бо де тоді будуть «корні», де «їхня» тисячолітня історія. Пропаганда ґрунтується на ідеї «москва – третій Рим». Це ще Іван Грозний сказав. Він вважав, що віра православна – тільки в москві.

– У більшості парафій, які все ж переходять до ПЦУ, це відбувається без священників. Чому так? Чому вони тримаються за московську церкву?

– 30 років пропаганди. Вони не можуть ментально відірватися від цієї церкви.

Наведу приклад. От ви молода жінка. Не дай Боже вам зустріти чоловіка-маминого синочка. Будете бідні і ви, і він, і мама, бо вони не зможуть відірватися один від одного. Всі будете страждати, бо дитина виховувалася в таких умовах, де не можна сказати «ні», де мама не може бути неправою.

Так само священники Московського патріархату. Вони ментально зав’язані на тій пропаганді, яка лилася ще з часів Радянського союзу, і не можуть сказати «Ні». Перша хвиля автокефалій – 80-ті роки минулого століття, коли покидали церкви Московського патріархату. Греко-католики тоді пішли. Піднімалося й питання про українську православну церкву, але не всі розуміли, нащо це потрібно.

Але, якщо не розірвати пуповину одразу, потім це зробити набагато важче. Їм бракує сил і розуміння. Заважає те, як всі ці роки пропаганда змальовувала спочатку Київський патріархат, потім – ПЦУ. «Безблагодатні», «неканонічні», «неправдиві»… Як тепер визнати, що насправді це вони були неправі? Не можуть вони цього зробити.

Хоча наш митрополит Епіфаній каже: «Приходьте, ми ніяких умов не ставимо. Так і будете керувати, жити в тих же парафіях, єпархіях і монастирях. Зміниться тільки глава церкви».

– Що відбувається з тими священниками, які не переходять в ПЦУ разом зі своєю парафією? Вони лишаються в тих же селах чи кудись їдуть?

– Нічого не відбувається. Ми не відслідковуємо їхньої долі, але переважно лишаються. То каплички будують, тримаються з тими парафіянами, хто лишився, то плачуть у Київ, що в них біда, і просять фінансування. Керуючий Києво-Печерською лаврою їх фінансує, а Вадим Новинський, депутат і диякон, дає на це гроші.

Самі себе зомбують. Тримаються до кінця, бо вважають себе мучениками. Але мученики страждали за Христа, за віру і церкву, а не за свої меркантильні інтереси. Зовсім викривлене розуміння істини.

Так, є неосвічені, вузьколобі, але ж є і навпаки – дуже освічені, мудрі священники, які закінчували академії. Навіть не лише духовні академії, а світські університети. Проте все одно кривлять душею і кажуть, то про рейдерське захоплення парафій, то про «політичну церкву».

Кажуть: «Вас створив Порошенко і держава». Але я завжди даю відповідь на це святим письмом. Коли хотіли судити апостолів за те, що вони проповідують Ісуса, Гамалиїл, вчитель закону фарисеїв, встав і сказав: «Браття, мужі, якщо це від Бога, не воюйте з ними, будете богоборцями. А якщо ця річ не від Бога, вона розпадеться сама собою».

Ще Київському патріархату 30 років кричали: «Ви скоро розпадетесь. Самоліквідуєтесь». Тепер те саме говорять про Православну церкву України. Але вона вистоїть, бо від Бога. Інакше давно розпалася б.

А російська церква завжди була на службі в імперії. Зараз росія – це неоімперія. Путін зазіхає не тільки на Україну, а й на Грузію, Молдову, Сирію. Все це імперські амбіції. Церква ж, коли перебуває під крилом держави, в теплій ванні, деградує. Вона нічого тоді не несе людям: ні освіти, ні прозріння, ні молитви. Коли церква служить владі і грошам, вона стає пустодзвоном.

Ми натомість щасливі, що наші церкви не є залежними і ми можемо висловлювати свою громадянську позицію. Діти, яких у 2013-му році побили на Майдані, побігли в Михайлівський собор, і церква відмовилась їх віддавати міліції.

– Що ви думаєте про ідею зі збором підписів за «церковний трибунал» для кіріла? Чи є в цьому сенс?

– Сенс в тому, що це висвітлення суспільної думки. Добре, що піднімають тему і хочуть побачити реакцію. Але, думаю, дії не буде жодної: ні зі сторони кіріла, ні священноначалія Московського патріархату в Києві. У цьому випадку для них краще промовчати. Думаю, робитимуть так і далі, щоб не нагнітати ситуацію. Бо коли починаєш висловлювати думку, можна наговорити зайвого, а це не в їхніх інтересах.

Константинополь теж, думаю, поки не буде ухвалювати рішень. Тому що не така вже й велика кількість духовенства засвідчила свою позицію підписами.

– Відкликання підписів на Полтавщині доволі показові.

– Казали священники з Полтавської єпархії, що митрополит Філіп наставляв їх відкликати свої підписи. Це казали дуже свідомі, інтелігентні священники, що все правильно розуміють, знають, що гріх є гріх, війна є війна, що покарання за це повинно бути.

Відкликають підписи багато – тиск шалений. Тому в мене мало надії, що цей трибунал відбудеться. Добре, що ці підписи збираються, але недобре, що така глобальна ініціатива має такі малі наслідки і так мало задіяних осіб.

Якби путін в 2014 році додумався йти далі, його багато хто зустрічав би з короваями, рушниками і квітами. Я казав у своїй проповіді: «В вас вже короваї в сухарі перетворились, бо задовго чекаєте». А вже не буде так – Україну не так легко взяти і поневолити, тому що люди свідомі стали.

Хоча п’ята колона ще працює. Так, притихли політики і попи московські, але телебачення висвітлювало, що в одного в хаті – імперські прапори, гроші російські, листівки. Другий – підривною діяльністю займався. Ще інший біля Гостомеля коригував обстріли.

На окупованих землях є співпраця московської церкви і російських військ.

«Держава не повинна забороняти УПЦ МП, але переназвати і притягнути до відповідальності колаборантів мусить»

– Біля Володимира – два важливі для Московського патріархату монастирі: в Зимному (чия настоятелька Стефанія, кума Віктора Медведчука та Оксани Марченко, має великий вплив) і Низкиничах (де починав свою службу митрополит Павло (Лебідь). Чи знаєте ви, які настрої серед ченців там?

– Усі сидять і не знають, що робити. Обрали тактику вичікування. Стефанія поступила хитро, як бувша комсомольська працівниця. Розумно поступила: взяла біженців, дітей, всі приміщення відкрила і їх туди поселила. «Ми такі добрі, гарні, допомагаємо біженцям. Не йдіть і не перевіряйте нас, бо ми проти війни». А проти якої війни, не сказала. Тільки «Владімір Владімірович, якщо це можливо, закінчіть цю війну» (Стефанія у своєму зверненні сказала: «Зі сторони Росії прийшла війна», ред.).

Те саме зробили в Низкиничах – навіть написали в інтернеті, що приймають котиків і собачок біженців.

Тактика така. Путін казав: «Коли ми будемо наступати, попереду будуть жінки і діти. І хай тільки хтось посміє в них стріляти». Отак і монастирі прикрилися біженцями. Не хочуть показувати свою позицію.

Я не кажу, що це погано, що вони приймають людей. Треба відкривати двері, комори. Ми теж це робимо. Але цього замало.

Деякі священники кажуть, що за перехід, але «давайте після війни» або «після Пасхи», бо нібито в піст не можна. А після Пасхи то ще більше не можна, бо Христос воскрес, треба радіти.

– Перехід відбувається досить повільно, незважаючи на повномасштабну війну росії проти України. Чи вірите ви в те, що це може відбутися природнім чином без якихось державних рішень?

– Я вірю, що Господь не залишить це просто так. Бог на боці правди, а вона має відкритися навіть для найбільш заблудших. Держава тут ні до чого.

– Але держава забороняє роботу певних російських компаній в Україні, чому вона не може зробити так само з російською церквою?

– Держава повинна виконати два закони. Перший – про правдиву назву цієї церкви. Російська православна церква в Україні повинна так і йменуватися – РПЦвУ. Православна церква України – ПЦУ. Тоді люди чітко бачитимуть вивіску, печатку і визначаться, куди їм ходити. А не буде парафіян, то багато хто зачухається.

Другий закон – про колабораціонізм. Виконуйте його і щодо духовенства. Бігав із російським прапором, кликав рускій мір, що у проповідях говорив – нехай відповідає. Чемодан, вокзал, росія. Не хоче їхати – у в’язницю. Тоді буде порядок.

А хто казатиме «Ми руска православна церква», хай собі буде. Ми не можемо виганяти. Проте не веди агітацію, пропаганду руского міра, не входь у політику. Вибір же – бути в ПЦУ чи РПЦвУ – є.

Читати також: «Лишили тільки панахидний столик». На Волині прихожани УПЦ МП винесли майно церкви

– Один із аргументів тих, хто начебто не проти перейти в ПЦУ, але не робить цього, - «нам не подобаються владики Михаїл чи Матфей, не хочемо, щоб вони керували нами». Водночас днями громада храму Кирила та Мефодія у Нововолинську перейшла до ПЦУ разом зі священником в підпорядкування митрополита Вінницького і Барського Симеона. Тобто географія тут неважлива?

– Коли розпочався повномасштабний наступ росії на Україну, було рішення синоду про те, що священнослужителям і парафіям дається вибір: або вони йдуть до правлячого архієрея ПЦУ на своїй території, або у пряме підпорядкування митрополита Епіфанія, або з правом керування іншого єпископа, якого вони обирають. Тому що є різні обставини: хтось комусь симпатизує, хтось комусь – ні. Ми ж хочемо правдивого єднання, тому йдемо на різні умови. Щоб ніхто більше не казав: «Я б і хотів перейти, але не до цього єпископа». Час визначатися настав.

Ви ж бачите, я ніде не казав: «Як то так, що отець Олександр з церкви Кирила і Мефодія, що в Нововолинську, чомусь йде до владики Симеона? Де та Вінниця?». Може, як у людини і керівника в мене проскакували якісь такі думки, але я їх не висловлював. Навпаки, ми нормально поговорили, ніхто нікого ні в чому не звинувачував. Усім вистачить праці.

«У нас з митрополитом Михаїлом сутичок немає. Ми коло одного престолу»

– В чому суть існування двох єпархій на Волині? Є припущення, що цим поділом свого часу хотіли зменшити владу митрополита Луцького і Волинського Михаїла.

– Це ж не я хотів, я взагалі у владики Михаїла був вікарним єпископом. Ми нормально працювали, я був в його підпорядкуванні.

Таке рішення ухвалив синод ще в 2017 році, коли був Київський патріархат. Якщо є можливість, у великих єпархіях з великими відстанями між парафіями ухвалюють такі рішення. Володимир завжди був єпископським містом. Тут хрещення волинян відбувалося. Тут була столиця Волинсько-Галицького князівства.

– Навесні 2019 року, коли митрополит Епіфаній вперше в статусі предстоятеля ПЦУ відвідав Волинь, він приїхав у Володимир, а не Луцьк. Багато хто вважав це показовим.

– Показовим у плані чого?

– Зокрема в плані стосунків із владикою Михаїлом, із яким вони конкурували.

– Стосунки можуть бути різні, але ми повинні розуміти, що предстоятель обраний. І як би комусь не хотілося, ми повинні працювати у встановлених рамках і межах, бо вони призначені Богом. Спочатку – воля Божа, а тоді – адміністративні призначення.

Ніхто у владики Михаїла нічого не забирав. Науковці, інтелігенція, люди, дотичні до церкви, хотіли відродження Володимирської кафедри. І не так багато мені дали – тільки третину парафій. Але я скромний.

– Які у вас зараз стосунки?

– Нормальні. Якими і повинні бути. Якщо людині щось не хочеться, вона повинна трохи відходити в бік. Якщо не хочеш спекуляцій чи сутичок, відійди.

– У вас немає сутичок?

– Ні. Які в нас можуть бути сутички? Ми архієреї Православної церкви України. Ми в одній церкві, коло одного престолу. Навіть якщо є щось, ми повинні знаходити шляхи порозуміння. Бо в нас одна мета – збереження Православної церкви України.

Собор Різдва Христового – центральний для Володимир-Волинської єпархії ПЦУ 

– Не можу не запитати – у квітні в Луцьку затримали нетверезим за кермом під час комендантської години настоятеля монастиря Дванадцяти апостолів ігумена Трофима, що належить до вашої єпархії. Чи була якась реакція, санкції з вашого боку?

– Звичайно, що були.

– Що саме зробили?

– Покарали. Як саме – це внутрішнє питання. Але, звичайно, що без наслідків такий вчинок не міг минутися.

Якщо хтось думає, що я буду шашкою махати, кричати чи в морду бити, то, вибачте, такого не буде. Кожна людина може оступитися, впасти. Це не означає, що ми її маємо ногами добивати.

Покарання церковне є. А що він винний по світській лінії, по закону, нехай відповідає. Ми його в жодному разі не виправдовуємо. Хай буде покараний, бо зробив зле.

Ми вважаємо, що до всіх треба однаково ставитися. Винен – карайте.

– Не планується перейменування єпархії? Місто вже фактично Володимир, а єпархія – Володимир-Волинська.

– В планах це є, але не так швидко, як це зробили по світській лінії. За останній час три рази міняли статут наші парафії, а це все кошти. Якщо я скажу священникам робити це вчетверте, щоб тільки назву змінити, вони мене з’їдять. Ми й так то на те збираємо, то на те.

Зараз актуальне питання – працювати для перемоги – для армії, біженців. Я навіть не кажу нести гроші на єпархію. Це неправильно. Навпаки – хай кожен у себе на парафії працює. Хто не може зібрати достатньо грошей чи продуктів, бо маленька парафія, хай об’єднується з ближніми. Гуртом батька легше бити. І москаля.

Текст: Віта Сахнік

Фото: Людмила Герасимюк


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина У центрі Києва знесли пам'ятник «дружби народів»
Наступна новина У боях з окупантами загинули ще двоє волинських військових
Останні новини
Схожі новини