Ми розповідали цікаво – про цікаві події, ми перевтілювалися і експериментували. Ми писали репортажі з конкурсів краси і з екскурсії лісовими дорогами, з сесій та візитів віпів, зрештою – просто з вулиці, з усіма її буднями... Ми хотіли, щоб наші читали знали все, бачили все і все розуміли першими.
Найяскравіші авторські репортажі, які ви читали у 2018 році! Далі - буде)
* * *
«Дєвчулі», Главацький і білі капці. Це все, що на ранок «трималося в голові» після знаменитого 9-го конкурси краси «Міс принцеса України». Лучани вже звикли. Ходять повними залами. Опісля біжать на сцену за селфі з героями дійства. Принцеси плачуть від радості і звечора планують, де ж будуть теє щастя… запивати-заїдати. І з ким)
«А правда, що моделі їдять вату?» - спитав одну з учасниць Діма Коляденко.
Вона не змогла сказати, що їла вранці…, але вату, запевнила, - ні.
Словом, народ так насміявся і натішився під час конкурсу, що вже й зіркова Ірина Федишин на фінальний виступ могла не приходити. Але була)…
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
«Зіно Іванівно, а можна з вами вулиці позамітати?».
«Чого нє? Мені казали, що ви хочете».
«Тільки, щоб так, як ви щодня, от геть так само. Добре?».
«Добре! Тільки я візьму червону куртку! Е, чекайте, то й вам треба червону куртку! Брати?»…
Я довго шукала Привокзальну, 29. Там у Зіни Малищук своя комірчина, де вони лишає нехитрі двірницькі пожитки. І там наше місце зустрічі. Народ кутався в шарфи і спішив на роботи. Вигулював собак і тупцяв на зупинках. Їм було ніколи толком підказати, де ж та Привокзальна, 29. І я намотала кілька кругів, бо не побачила, що вона скраєчку над дорогою. А Зіна Іванівна тим часом… мела.
Жовтень немилосердно сипав листя на подвір’я, на дороги, на тротуари… Але справжню ціну цього листя я зрозуміла тільки наступного ранку. Коли немилосердно боліли руки. Від граблів.
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Востаннє я був тут більше року тому. Три перші висотки «Супернової» ще червоніли керамічними стінами, між ними снували бульдозери і вантажівки, робітники монтували вікна. Будівництво як будівництво…
А сьогодні контраст відверто дивує: будинки вбралися в елегантні біло-чорні «фраки»-фасади, підморгують сонячними зайчиками у вікнах. Поміж багатоповерхівками – лінії, круги і дуги брукованих стежин, зелень газонів. Облагороджена територія відділена від місця, де зводять нові будинки. Тут уже чисто. Тут готуються прийняти перших мешканців.
…Мій співрозмовник і «екскурсовод» – директор будівельної компанії «Інвестор» Андрій Разумовський – простягає білу будівельну каску. Запрошує глянути на місце, де уже заливають фундамент п’ятого будинку. «А на дах піднімемося уже насамкінець – вид звідти просто неймовірний» – обіцяє…
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Помиляється той, хто думає, що банк – то гроші чи банк – то цифри. Банк – то люди. Ось чому в банкірів часто виходить бути прекрасними політиками і креативними менеджерами в різноманітних сферах життя.
Типовий ранок у головному офісі Північно-Західного регіонального управління ПриватБанку в Луцьку нагадує кадри зі старого фільму «Службовий роман».
За 20 хвилин 9-та. Всі поспішають. Тупають каблуками. Шарудять осінніми черевиками. Біля банкомата під входом у відділення вже людно. А на верхніх східцях лежить пес і не без туги дивиться кудись в напрямку проспекту Відродження. Просто за секунду він змінюється: очі горять, вуха вперед, хвіст дзиґою… Шалено радіє, бо десь внизу, в ранковому натовпі лучан помічає працівницю банку. Одна з тих приватбанківців, які колись його врятували, і з вдячності яким він стереже цей офіс день і ніч…
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Він як кожен порядний майбутній кандидат у Президенти спізнився на кілька хвилин. Видно, довго холонула кава десь на цуманському перехресті. У Луцькому геріатричному з нагоди такого візиту навіть не зів’янули останні осінні троянди. Але Олег Ляшко приїхав зі своїми. Кожній жінці дарував квіти. І кожного разу згадував при цьому Брежнєва. Бо то, мовляв, його традиція, але немає кращого нового як добре забуте старе…
17 жовтня у стінах Луцького геріатричного пансіонату – майже свято. Мешканці закладу завчасно зібралися в актовій залі. Чекають… Вони вже звикли, що волинські радикали постійно опікуються геріатричним. І красномовні плакати Ляшка тут чи не в кожній кімнаті то над столом, то над ліжком, але щоб сам…
ЧИТАТИ ТАКОЖ ТУТ
* * *
«Ідуть тільки ті, хто з пов’язками», – «гармидерівка» Наталка Шепель намагається втиснути тих, хто прийшов побачити виставу «Шишко», у скромні правила творчого експерименту від «Мандрівного вішака». На подвір’ї ЖК «Супернова» у Луцьку – кілька десятків людей.
«Якби я могла розшити «Супернову», я б розширила», – акторка не втомлюється пояснювати, чому лабораторну виставу, яку створили буквально за 5 днів, не можуть бачити відразу всі, хто прийшов. Постійно підходять ще і ще. Можна тільки здогадуватися, для чого ці чорні пов’язки, які видають учасникам дійства. Перед очима – чотири десятиповерхівки...
ЧИТАТИ ТАКОЖ ТУТ
* * *
Вона стояла як струна. У чорному платті. На шиї разок білого намиста. Видно, готувалася до балу.
Танцювали діти. Із деким із них і дорослі. А вона витирала сльози. Різко так витирала. Наче злилася, що вони з’являлися знов і знов.
«Ви мама когось із цих діток?» - несміливо запитую. «Ні. Отам, мабуть, тато з донькою танцюють, - не зводить погляду з пар, які кружляють у «ПортСіті». – Ні-ні... Я просто на секундочку тільки…»
Далі ковтала сльози. Юлія Спіріна. Лучанка. Волонтерка. Її запросили хлопці-атошники, які теж цього дня танцювали. І коли вони йшли до вальсу, вона стискала руки в кулачки і показувала: тримайтеся, мовляв. А вони – їй…
Він же стояв поруч мовчки. І тільки коли зала завмерла, бо дивилася, як хлопці з медалями закружляли дівчат на візках, сказав: «Мої пацани танцюють». Гордо сказав. Він - Юрій Хомич, голова ГО «КнягинАТО». Не пиріжки на Сході ліпив…
Це тільки двоє з глядачів «Осіннього балу». А подібних було сотні. І хотілося то плакати, то сміятися. Бо рідко який захід приносить стільки емоцій.
ЧИТАТИ ПОВНСТЮ ТУТ
* * *
- Так можна відпочити тільки на 95-му кварталі… Або на раді регіонального розвитку, - жартував голова волинської ОДА Олександр Савченко.
Зал вибухнув щирим сміхом. Голова продовжив.
- Тут, правда, менше приводів для сміху. Зате більше приводів для радості…
Він правий. З ініціативи Волинської ОДА у Луцьку зібрали раду регіонального розвитку. Голови успішних ОТГ та адміністрації блискуче ділилися досвідом. А формат розмови вперше за тривалий період (а подібні «повнозалі» зібрання у театрі час від часу проводять) найменше нагадував совкові зустрічі «за рознарядкою.
Розказати і показати є що. Подумати є над чим. Виступи окремих спікерів можна розбирати на цитатники…
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Вона востаннє виступала в Луцьку майже рік тому. То був теж літературний фестиваль. Тільки інший. Інша тема. Інші книги. …Шарф інший. Але та сама Оксана Забужко. Та, яку Луцьк вперто називає своєю. Та, яка не втомлюється казати, що «цьому місту ще винна», хоч виросла у письменницю вже далеко поза ним.
Її тут не всі люблять, але всі знають. Торік Оксана Стефанівна після візиту до Луцька поширила статтю про її виступ, прокоментувавши от, мовляв, не пишуть тепер журналісти толкових репортажів з літературних імпрез, а оце все, що вийшло… То був цитатник. Бо тоді мені чомусь здалося, що краще за саму Оксану Забужко про неї, про розмову з луцьким читачем, ніхто не скаже…
Черговий візит до Луцька. Нова розмова з лучанами. Вона «цьому місту ще винна», тому знову - тут. Я чекала, слухала, а весь час у голові перебирала десятки варіантів: як же про це розповісти, щоб це мало бути так, як в толковому місті з толковими журналістами?
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Фішка волинської лісової справи в тому, що тут не тільки гарно поставлена робота з охорони та догляду за насадженнями (а охороняти є що!), а й в тому, що тут потужно працює переробка. Це дає змогу лісгоспам не турбуватися, куди, кому і за якою ціною збувати деревину, а переробляти її на місці, маючи з того зиск.
Лише цього року на Волині нові лінії запустили у Старовижівському районі, на Любомльщині, у грудні відкриють лінію із переробки деревини на Камінь-Каширщині. Це сучасні лісопереробні комплекси, що вартують мільйони.
І приносять мільйони теж.
А потім ці гроші лісівники вкладають не тільки у розвиток своїх підприємств, а й, скажімо, у будівництво доріг. Щороку в Україні будують 500 км лісових доріг. З них 100 кілометрів – волинських… Цьогоріч чергову дорогу на Волині відкривали за участі двох губернаторів: діючого – Олександра Савченка і колишнього, Володимира Бондаря, нині заступника голови Держлісагентства України.
Спершу селяни роками нарікали, що лісовози розбивають їм шляхи. А коли побачили, що до Шацька напростець з Кропивників можна доїхати, почали телефонувати лісівниками і запитувати: а… можна?
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Тут засудженого інспектори можуть пригостити своїм бутербродом чи цукерками. Особливо, якщо той не їв кілька днів. А якщо не має грошей, щоб заїхати додому, – навіть не позичать, дадуть. Не вимагаючи колись повернути.
Це не в’язниця і не виправна колонія. Це місце, де людям, які вчинили злочин, дають можливість змінитись. Це – луцька філія «Центру пробації». Своєрідне «чистилище», в якому можна уникнути «пекла», тобто сидіння за ґратами.
Тут нема наручників чи решіток на вікнах. Є шафи з численними папками. У них – історії змін кожного засудженого. Багато вазонів. І люди з великими серцями.
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Ляшко плакав, Анатолій Петрович прагнув дуелі, а Ігор Палиця не прилетів… Хто б подумав: бюджетну сесію Волиньради, що відбулася 20 грудня, можна «крутити по телеку» як передноворічний фільм. Майже «Сам вдома». Тим паче «сам» цього разу дійсно лишився вдома.
Раніше мовчазна фракція «Солідарність» показала зуби і була «у повній бойовій». Аж у такій, що нібито зважилася на «рейдерське захоплення» іншої фракції – РПЛ, яка цього дня розлетілася на друзки. Шанувальники Олега Ляшка чекали нового гнівного посту в його Фейсбуці, але Ляшко мовчав.
Під кінець монолітний УКРОП вигнав з фракції одного зі своїх. Бо вже не «свій», сказали.
А бюджет? Так, поміж тим прийняли бюджет. Там на 1,6 мільярда менше доходів, як торік. Але то таке…
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Ранок. Величезний хол головного офісу групи компаній Modern-Eхро у передчутті Нового року. Тому тут – ялинка, інсталяції і море живих квітів. Тим часом у двір підприємства час від часу заїжджають машини зі… снігом. Заїжджають, а не виїжджають. Хм.
Для усіх – будень буднів. Про корпоратив тут ніхто й не здогадується. Постійний рух. Телефонні розмови. Десь над вухом чуєш час від часу дзвінке «зі святечком» (бо 19-те грудня). І почуваєш себе зайвою у розміреному просторі, де кожен має свої ролі.
Хтось зручно вмостився на дивані та жваво когось переконує в чомусь у телефонній розмові. Хтось завис у ноутбуці. Атмосфера чи не найкрутішого офісу на Волині дивує: тут на стелі картини, скрізь дивани і яскраві робочі зони за скляними перегородками.
А з кожним наступним кроком – тут хочеться працювати більше й більше. І ти вже шкодуєш, що всього-на-всього журналіст, а не інженер, не айтішник і ті шкарпетки з котиками чи свинками на Миколая колеги подарували не тобі…
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Це мало б бути типове інтерв’ю для рубрики Депутати в темі. Він – депутат міської ради, молодий політик, волонтер і археолог за покликанням. Він – Микола Собуцький. Але виявилось, що з такою людиною типового інтерв’ю не запишеш, бо в Миколи надто багато ідей та невгамовний потік емоцій. Вчора були бджоли і кількагодинна розмова з побратимом, якому треба була підтримка, сьогодні – збір врожаю в полі і ознайомлення з черговим проектом рішення.
Кава, сонячний ранок, перелік питань і довга розмова, яку Микола обірвав фразою «А хочете політати на маленькому літачку?».
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
* * *
Того ранку мороз не те, щоб пік, але за голу шию і щоки «щипав» відчутно. Снігу вранці не було, тож особливих надій на «зимову казку» у ДП «Лісомисливське господарство «Звірівське», куди мене відправили у відрядження, я не покладала. Ніколи не вигравала в лотерею, тож побачити цього дня оленів навіть не мріяла. Та дещо особливе таки трапилося.
Звірівське лісомисливське господарство - одне з найстаріших в Україні, засноване у 1955-му, займає аж 24 тисячі гектарів! Сюди входить 18 тисяч гектарів лісів, 5 тисяч гектарів полів, усе інше - водно-болотяні угіддя.
«В нас тут і кабан дикий, і зубр, і заєць є. Оленів – два види: плямистий і благородний. Всього їх – 700 голів. Чистокровний плямистий є лише в нас, більше ніде в Україні немає!» - не приховуючи гордості, розповідає Мирослав Захарусь - чоловік 46-ти років, який працює тут старшим єгерем. Одне з головних завдань єгерів – охороняти та підгодовувати тварин.
Одягнений у на вигляд теплющу форму, пан Мирослав запрошує на підводу – їхати з ним, дивитися на ліс, тварин і єгерські будні.
ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ ТУТ
Підготувала Олена ЛІВІЦЬКА
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.