«Перший» без перебільшення можна назвати найрепортажнішим медіа Волині. Ми настільки любимо наших читачів, що поставили собі за мету: розповідати їм найцікавіші історії, робити це об’єктивно і емоційно, правдиво і трохи інакше, ніж усі інші.
2020-й не став винятком. Колектив не обійшли шторми. Але ми зберегли найцінніше: бажання і можливість розповідати читачам про події так, як хочемо.
І якщо вам у новорічні вихідні раптом хочеться щось «почитати» – от воно! ТОП найцікавіших репортажів «Першого» – про місця, людей у них, події, які бачили всі, та деталі, які могли бачити тільки ми. А значить – і ви)
Репортаж-спогад. Про Висоцького, водія луцького тролейбуса
Я вперше почула про Михайла Висоцького, коли про нього розказувала його донька. То була звичайна лекція про історію Луцька радянського (як добре, що у місті є тепер звичайні лекції про історію, правда?). Піднімається Людмила Висоцька, одна з тих, хто натхненно займається краєзнавством у місті й тим робить його особливим.
«Був такий водій луцького тролейбуса, трійки…» – каже вона.
«Та ви що? То ви донька Міши Висоцького?!» – штурмували її після того лучани. І – мурашки.
Незнайомі. Рядові. Луцькі люди, які чують «Висоцький» – і поринають у спогади. Про перші тролейбуси. Про водія, який не їздив (!) без краватки. Який на спиртзавод принципово казав «ґуральня», і за це його якось викликали «на коврик». Який щоранку в один і той час, в одному й тому ж місці зустрічався з мером Кривицьким. Один виїжджав із Паркової на пр. Волі, інший – йшов пішки на роботу в мерію.
Водій бачив мера, поважно опускав голову на знак вітання. Антон Федорович клав руку до серця – і собі.
Бо то – Міша Висоцький. Водій з луцького тролейбуса. Всього-на-всього.
(Минає трохи часу. А історія про луцького водія тролейбуса, про ґуральню і його жарти так міцно сидить у голові, що я запрошую Людмилу розповісти ще раз. Трохи більше. Тільки «Першому»).
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: Мій тато – Міша Висоцький. Водій-легенда з луцького тролейбуса. РЕПОРТАЖ-СПОГАД
* * *
Стати археологом. Репортаж-експеримент з розкопок у вежі Чарторийських
- Олено, а зав’яжіть шнурівку на кросівку. Бо зараз зачепитеся… - у стінах вежі Чорторийських десь за спиною хтось дає мені дружню пораду.
- Нам то нічого. Але просто тут можна зачепитися і звалитися. Прямо в 15-те століття! – жартує археолог Віктор Баюк.
Не хотілося б… Зав’язую ту шнурівку. Вибиваю щіточки. Струшую землю зі своїх рукавиць. На прощання кидаю погляд в одну з кімнат кляштору. Щоб не забути, яке склепіння я так ретельно чистила і з яких стін струшувала порох історії. Внукам буду показувати (діти до тієї пори явно виростуть).
Стіни як стіни. Тільки збудовані в 17 столітті. Тільки не бачив їх ніхто до цього.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: «Земля пухом» тут звучить інакше. Як ми вежу Чорторийських розкопували. РЕПОРТАЖ
Місце, де слово «обережненько» обростає новими змістами. Де «хай земля тобі буде пухом!» звучить геть інакше. Бо у всіх людей - то, таке прощальне, образно кажучи, а в них, археологів, – суто професійний жарт.
Ми спробували «відчути» на собі роботу археолога в унікальному місці – вежі Чорторийських у Луцьку. Бо то саме той момент, коли в Луцьку триває історична подія – тут реставрують вежу 15 століття і частини кляштору 17 століття, паралельно проводять розкопки – і бачать унікальне.
* * *
Репортажі про «котячі офісні історії»
«Знайомтеся, це Марсік і Буц», - написав якось у себе на ФБ президент авіакомпанії «Міжнародні Авіалінії України» Євген Дихне і показав двох (!) котів з офісу МАУ. Любов до котів в МАУ така безмежна, що з 10 лютого вони дозволили мандрувати в літаках котам із вагою до 10 кг.
Якось мер Дніпра Борис Філатов показав кота Байдена, який живе у тамтешній міськраді. Кіт на офісі – це круто, це добре, це правильно. А якщо це кіт, якого взяли з вулиці – то це на одне добро у світі більше. …
«Хм))» - подумали ми на «Першому» і вирішили розказати і показати вам луцьких котів на офісі у спеціальній ранковій рубриці. Кожного ранку впродовж тижня розказуємо про корпоративного улюбленця. Читайте далі…
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ:
«Вона жива?». Мурза з луцької квіткової крамниці. КІТ НА ОФІСІ
Цитра. Вільна кішка для вільних людей із луцького джаз-клубу. КІТ НА ОФІСІ
Філя з філармонії спить у кріслі Стадника. КІТ НА ОФІСІ
Кішка, яка спить на акваріумі ...з жабою в студії реклами PaRtyzan. КІТ НА ОФІСІ
Його звати Шпек. Він живе в креативному агентстві mirrolab. КІТ НА ОФІСІ
Макс із «Maximus». Живе у спортклубі, грається …сантиметром. КІТ НА ОФІСІ
* * *
Репортаж із однієї веселої сесії Луцької міськради
Починали сесію банально. Закінчили – тріумфально. Відзвітував за все зроблене виконавчою владою у 2019-му секретар ради – в.о. голови Григорій Пустовіт. Відзвітував пафосно, констатуючи у місті неймовірні покращення. Радник мера, якого нема, Ігор Поліщук назвав ці зміни «історичними», «тектонічними» і ще якимось «...ічними».
Крапку поставив (напівукраїнською) депутат Дендібєрін:
- Як ви ту всю шелуху отбрасиваєтє сєгодня! Какіє вапроси начальніку міліциі ви задавалі!..
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: «Тракторами» на Кічука, або «Как мало ми смєйомся в етой жизні». Репортаж із сесії Луцькради
* * *
Він доглядає хижаків у Луцькому зоо. Як? Репортаж
Пів на восьму ранку. На вулиці ще темно і моросить противний дощ. Похмурими парковими алеями, підсвіченими хіба синьо-жовтими парасольками, до зоопарку «підтягуються» люди в робочому одязі. Хоч як би їм хотілося залишитися в теплому ліжку, дозволити собі це вони не можуть. Бо щоранку – у будень чи вихідний, локдаун чи кінець світу – на них чекають понад 1700 екзотичних та не дуже підопічних Луцького зоопарку.
Один з тих, хто поспішає на роботу, – 24-річний Олександр Ясюк. Хлопець міцної статури з подряпинами на руках і тигровим принтом на светрі лише два місяці тому повернувся з армії, однак новачком у звіринці його не назвеш. Юнак працює тут з 2016 року, відколи студентом 3-го курсу біологічного факультету прийшов на практику.
«Це мала бути робота на літо, але трохи затягнулася», – зізнається він.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: «Годувати тигреня вдома не дозволив власник квартири». Я доглядаю хижаків у Луцькому зоо
* * *
Репортаж про «чорну п’ятницю»
«Кожна влада від Бога», - слухала я. Це говорили зі сцени міського палацу культури. На сцені було три стяги. Стіл з депутатськими посвідченнями і значками. Трибуна з гербом. На великому екрані мелькали величні кадри величного міста.
На сцені вервечкою стояли священники і пастори. Один тримав жезла білими рукавичками. Інший - червоні чотки. Ще інший - чорну і велику Біблію. Хтось - червону папку. І тільки один - просто маску. За їхніми спинами струнко тримав спини хор.
«Кожна влада від Бога», - згадувала я щоразу, як тільки щось мені у цьому концерті не подобалося.
...Головна настанова нового політичного сезону великого серіалу «Луцькрада». Перша серія вразила «масштабами зйомок». І гучністю аплодисментів. Досить дружніх, між іншим.
Депутати Луцької міської ради 8 каденції для того, щоб стартувати, вибрали день знаковий - чорну п'ятницю (запам'ятайте це).
Особливість тільки в тому, що товар за знижками тут можна роздобути не одразу. Але в чергу, вважайте, стали… Тож, яка вона, Луцька міська рада “майбутнього”, можна було побачити 27 листопада.
Як було. Хто прийшов. І що говорили. У репортажі «Першого».
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ : Чи молився ти в чорну п'ятницю? У Луцькраді стартував новий політичний сезон. ЯК ЦЕ БУЛО
* * *
Репортаж слідами репресій. Брат Ніла Хасевича жив і служив на Волині
«...Суд винес суровый приговор мне, а тем самым через год была репресированная моя семья, проживающая ныне в Кемеровской области. Маленькое их имущество: пасека, швейная машинка и корова конфискованные на месте жительства с. Вишнев Любомльського района. 9 лет прошло, и я сегодня не знаю, что послужило таким отягощающим обстоятельством в моем судебном процессе», – у 1955-му в засланні ці рядки напише рідний брат легендарного повстанського художника Ніла Хасевича – Федір. Напише у скарзі до генпрокурора УРСР.
Через 65 років нам вдалося знайти лише зовсім дрібну згадку про Наталку Хасевич на сторінках газети «Наші вісті», яка виходила у Любомлі в період окупації. І... купу дров біля скансену в Рокинях біля Луцька.
Це все, що лишилося від хати, з якої, найімовірніше, Хасевичів вивезли в сталінські табори. Наталки серед них не було. Кількома роками раніше її тіло разом із загиблими побратимами поховали серед села Гороховище Любомльського району.
...ІМ’Я ТВОЄ. Хата. Могила доньки у невеликому селі Гороховище на краю Волині. Церква. Світлини. Старі газети. І рубці. Досі багато рубців у драматичній історії про волинські сліди у долі рідного брата легендарного графіка УПА Ніла Хасевича.
Федір Хасевич був священиком. Жив і служив у двох селах Любомльського району. Звідти був репресований з родиною. Цей репортаж – спроба роздмухати порох над написами на старих хрестах. Хрестах, якими списана наша історія. Бо особлива її сторінка – це хроніки репресій священиків, які служили Богу і Україні.
Знаєте, що єднає всі спогади про репресованих священиків? Їхні служби у храмах досі пам’ятають не тільки за звичним «хай святиться ім’я Твоє», а й тим, що вкінці кожної «співали про Україну». Ціна тому співу – Воркута.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: ІМ’Я ТВОЄ Федір Хасевич. Репортаж слідами репресій сім'ї брата Ніла Хасевича, що жила на Волині
* * *
Як ми шукали сокровенні місця 90-х. Репортаж про місто, якого вже нема
Де у Луцьку 90-х було «Вухо», «Жаба», «Кафедра»? Де на закуску мусово були «копчені селедці», де – смажена мойва, а де - котлети з квашеними помідорами? Де наливали пиво просто у півлітрові слоїки? Ні, не так – «слоїчки»...
Ці сокровенні місця знають далеко не всі. І хай вони не були розкішними, але маршрути були (не побоюся цього слова) – намоленими. Згадки про культові луцькі забігайлівки досі гріють серця тим, хто туди ходив. Пішли?
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: Алкотур у 90-ті: «Вухо», «Жаба» та інші культові забігайлівки Луцька. Пішли?
* * *
Репортаж, який ми привезли із мандрів до села Сваловичі
«Я то ни була, ни знаю, але казали, шо ріка заросла...» - баба Олена тримала під рукою сокиру і шкандибала до хати з синіми вікнами. Під вікном її хати стояв собі її старий телевізор. Мовчки так. І було то ніби символи двох світів: її вікно синє і телевізор. Який не показує.
Баба Олена народилася ще «до теї войни». Вона бачила більше, ніж вікна цієї хати.
«Я то ни була, ни знаю, але казали, шо ріка заросла...». І в тих словах були всі нинішні Сваловичі. Волинське село на кільканадцять душ. Село, в яке цього літа з’їжджалися з усієї країни подивитися на очеретяні дахи, криниці-журавлі й мовчазні фігури-хрести на сваловицьких перехрестях.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: Нима кому. ПостРЕПОРТАЖ із мандрів у Сваловичі. ЗАНЕСЛО В СЕЛО
* * *
Ми встигли. Люди з ринку, який ще не зносили
Кожен ринок – то не просто шматок землі, на якому розгорнули торгівлю. То не просто контейнери. То не тільки рух, ґвалт, часто безлад і потоки різної людської енергії, яка виростає у нестримний колообіг подій і доль.
Кожен ринок – то сотні облич.
Він носить назву Центральний. Але всі звуть його просто – Старим. Ми пішли на Старий ринок у Луцьку просто спитати у людей, хто вони.
З цих історій можна писати підручник. Можна виписати історію занепаду місцевих заводів, історію закритих дитсадків, у які не водили дітей, холодних і голодних університетів та інститутів, де не платили зарплат, жорстких правил виживання у 90-ті, коли люди з ночі займали собі місця на Старому ринку, щоб могти торгувати там зранку.
Ми шукали їх навмання. Але ці долі – типові та промовисті.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: Старий ринок і його ЛЮДИ. Репортаж
* * *
Репортаж про замок, якого ми не знаємо
Олена ніяк не може сприйняти замок як дім своїх рідних. Вона ходить сюди на фестивалі. Її син тут буває на екскурсіях. Але історія про те, що посеред замку стоїть дім, в який 5-літньою приїхала зі сталінських таборів її мама з бабусею та дідом, їй ніяк не вкладається в голові.
Не вкладається в голові, що ось тут був ДІМ. Мамин, бабусин, їхній…
А все тому, що цю історію так довго тамували в собі у її родині, історію повернення в обійми країни, яка тебе засудила нізащо. А потім повернула, щоби та родина жила під гнітом тотального осуду.
Усе давно вже стало на свої місця. Але якесь посіяне глибоко зерно мовчання іноді сходить попри все. У 60-х її родина переїхала з Луцького замку. Але для Олени та її сина ця унікальна пам’ятка назавше бути не тільки і не стільки цікавою локацією… Потім почалася радянська реставрація Луцького замку.
Так, при СРСР не всі замки перетворили на психлікарні чи тубдиспансери.
...Саме історія, почута якось від лучанки Олени Абрамович, спонукала нас повернутися у радянський період з історії замку. Знайти тих, чиїми руками його реанімували після розрухи або хто був безпосередньо причетний до його реанімації і перетворення у замок нинішній. Послухати їх. Подивитися їхні фото.
Цей текст із рубрики СВОЯ ІСТОРІЯ саме про це.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: «Там жила моя мама». Як за СРСР відновлювали Луцький замок: спогади очевидців
* * *
«Не опасний» репортаж з червоної зони
«Та я не вірю, що то так опасно. Он чула, шо тільки один процент від того вірусу помирає», - заспокоює чи то себе, чи то коліжанку жінка середнього віку на місцевому ринку. Маска на ній є, але характерно спущена з носа.
На воротах – оголошення з проханням дотримуватись дистанції. Але як тут її дотримуватись, якщо біля прилавків з городиною – не проштовхнутись? У ятці зі звичними господарськими дрібничками – маски. Від строгих чорних до веселих кольорових. Найпопулярніший аксесуар буремного 2020-го. Аби тільки не 2021-го…
З 19 жовтня міста Володимир-Волинський, Нововолинськ, а також Ківерцівський район – у «червоній зоні». Там – найбільше хворих, пропорційно до кількості населення, на Волині.
«Перший» побував у Володимирі-Волинському, аби подивитись, як там другий тиждень живуть у «червоній зоні» та чи надто вона відрізняється від «помаранчевої», в якій тепер – майже вся Україна.
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: «Ікони ми зняли». Репортаж із червоної зони у Володимирі
* * *
Сесії наше все. Останній торішній репортаж із Волиньради))
...Уже сутеніло, всі виходили з приміщення облради, як з доброго кінотеатру.
«Цирк! Це все цирк!» - розмашисто на всю сесійну залу годину тому показував голова Волинської ОДА Юрій Погуляйко.
«Юрій Михайлович. Юрій Михайлович...» - тихо шепотів у нього за спиною одіозний керівник апарату Юрій Судаков (чому одіозний – дивіться ТУТ), коли той емоційно кидався в залу. Поруч мовчки ( у масці) стояв ще один «донєцкий» у владі – заступник голови Сергій Мовенко.
Точно у цей час інший заступник голови ОДА – волинянин Ігор Чуліпа – прийшов у їдальню поверхом нижче. «Дівчата, є щось поїсти?» - енергійно запитував.
Свободу не спинити. Погуляйко називав Вітіва – «таксістом», Рубльова – «брехуном», Бондаря – «зрадником». Зі словами: «Поїхав додому, б***ь», - йшов (не далі, ніж на 2-й поверх цієї будівлі). Медійники тішилися і знімали скандал на камери. Коли ще таке буде? Бо «цирк» у цих стінах традиційно, тільки герої бувають інші. А от нерви здають не в кожного.
...Уже сутеніло, всі виходили з приміщення облради, як з доброго кінотеатру. Десь на кухнях потирали руки кандидати, які прийдуть на заміну Погуляйку. Читали вечірні новини, смакували сюжетами. Під дверима Білого дому самотньо стояла мітла.
Вона довершила день, що минав...
ЧИТАТИ БІЛЬШЕ: «Давай на Донєцк!». РЕПОРТАЖ зі скандальної сесії Волиньради
Поки ви читаєте ці, ми пишемо – наступні!
З новим 2021-м!!!
У нас на нього великі плани)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
